вівторок, 15 червня 2010 р.

Комерсант-Україна: нова стадія безвізового діалогу Україна-ЄС

Комерсант-Україна: нова стадія безвізового діалогу Україна-ЄС

Сегодня в Люксембурге состоится заседание Совета по вопросам сотрудничества Украины и Евросоюза. На этом мероприятии Брюссель напомнит Киеву о его проблемах, в том числе о необходимости соблюдения демократических свобод. Также будет обсуждаться ход безвизового диалога Украины и ЕС. В распоряжении Ъ оказался "опросник" Евросоюза – документ, регламентирующий переговоры в этой сфере.

Совет по вопросам сотрудничества является высшим рабочим органом, координирующим переговорный процесс Украины и Евросоюза, а на его ежегодных заседаниях нередко утверждаются ключевые документы. Так, в июне 2009 года Брюссель передал премьер-министру Юлии Тимошенко текст "Повестки дня ассоциации Украина–ЕС".

На сегодня подписание или согласование документов подобной важности не запланировано, утверждает источник Ъ в Еврокомиссии. "Тем не менее эта встреча для нас очень важна. Ведь это будет наш первый рабочий контакт с Киевом на высоком уровне после смены власти в Украине, не считая ознакомительного визита Виктора Януковича, состоявшегося сразу после инаугурации (1 марта.–Ъ)",– заявил собеседник Ъ.

понеділок, 14 червня 2010 р.

Комерсант-Україна: "Відкрите небо" з ЄС - інтерв'ю з директором IATA Джованні Бісіньяні

Комерсант-Україна: "Відкрите небо" з ЄС - інтерв'ю з директором IATA Джованні Бісіньяні

В Украине сложилась уникальная ситуация – стоимость топлива на 50% выше, чем в любом европейском аэропорту. В начале 2009 года я обращался по этому поводу к президенту Виктору Ющенко. Президент поставил вопрос перед Антимонопольным комитетом Украины, после чего наступило некоторое улучшение, но ненадолго. На встречах с вице-премьером и министром транспорта я снова поднял этот вопрос. Мы стремимся к тому, чтобы цена топлива в Украине соответствовала разумным европейским рамкам.


середу, 9 червня 2010 р.

"Известия в Украине": бюджетні проблеми України

"Известия в Украине": бюджетні проблеми України


По словам бывшего министра финансов Виктора Пинзеныка, большую опасность несет тенденция к постоянному наращиванию долгов. Это грозит Украине повторением греческого сценария. «Показатели дефицита прошлого года у нас близкие к греческим, а в этом — даже превышают. Думаю, это один из мировых рекордов по масштабу дыры в бюджете», — заявил экс-министр финансов. И предупредил, что решать проблемы, связанные с долговым бременем государства, будет «очень дорого».

вівторок, 8 червня 2010 р.

Ставнійчук: Венеціанська комісія не оцінювала судової реформи

Ставнійчук: Венеціанська комісія не оцінювала судової реформи

Венецианская комиссия на своем заседании 4 июня не давала заключения по законопроекту, предложенному Президентом Украины Виктором Януковичем, о судоустройстве и статусе судей. Об этом на пресс-конференции в Киеве заявила член Венецианской комиссии (Европейской комиссии за демократию через право) Марина Ставнийчук.

Далі

День: "База реформ і безліч боргів"

День: "База реформ і безліч боргів"

Чи здолає влада свій страх стати непопулярною?

Цей тиждень може стати важливою віхою на шляху відновлення повномасштабного співробітництва України з Міжнародним валютним фондом, а отже, і з іншими міжнародними фінансовими організаціями. Київ готується вітати заступника директора Європейського департаменту МВФ Пола Томсена і керівника місії МВФ щодо України Таноса Арванітіса. І при цьому робить усе можливе, аби поліпшити переговорні позиції України з Фондом. Перший заступник голови Адміністрації Президента Ірина Акімова заявляє: «Я глибоко переконана, що Україна зараз потребує не стільки грошей МВФ, це вторинна мета. Найголовніше — це позитивний сигнал про те, що співробітництво продовжиться...» Акімова впевнена, що в переговорах із МВФ удасться знайти компроміс, що дозволить уже до літа відновити співробітництво.

Далі

середу, 2 червня 2010 р.

Нова судова реформа: погляд фахівців Центру політико-правових реформ

Загрози, закладені у проекті нової судової реформи, можуть переважити його досягнення, - вважають експерти Центру політико-правових реформ.

31 травня Президент В. Янукович подав до Верховної Ради проект закону „Про судоустрій і статус суддів” (№6450). Багато в чому він нагадує проекти нових редакцій законів про судоустрій і про статус суддів, які вносилися попереднім Президентом – В.Ющенком: передбачено спеціалізовану підготовку до роботи на посаді судді; конкурсну процедуру заняття посади, яку здійснюватиме постійнодіюча Вища кваліфікаційна комісія суддів; чіткі підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; обов’язок декларування доходів і видатків судді та його сім‘ї; чіткий розмір заробітку судді; вирішено питання про самостійну касаційну інстанцію у цивільних та кримінальних справах шляхом створення відповідного вищого суду, запропоновано ліквідувати військові суди тощо.

Водночас новий законопроект містить низку загроз незалежності суддів, які полягають у широких можливостях для використання протекції для одних суддів і розправи над іншими.

Найбільшу небезпеку становить відсутність конкурсу для просування судді по службі, не визначено критеріїв, за якими суддів добиратимуть до судів вищого рівня – є лише вимога щодо наявності певного стажу на посаду судді і положення про те, що кандидати проходять співбесіду у Вищій кваліфікаційній комісії суддів. Однак, відповідно до європейських стандартів, стаж роботи не повинен бути керівним принципом для підвищення судді на посаді, професійний досвід і кількість відпрацьованих років мають розглядатися лише як додаткова основа для незалежності суддів (п. 4.1 Європейської хартії про закон для суддів, п. 29 Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів). На жаль, це означає, що протегування може залишитися основним способом для кар’єри судді.

Багато питань викликає система спеціальної підготовки майбутніх суддів: передбачено, що її проходження спочатку відбуватиметься у спеціалізованому юридичному вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації (мабуть, йдеться про Інститут підготовки професійних суддів в Одесі та аналогічний факультет Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого в Харкові), а після успішного проходження такої підготовки – ще й у Національній школі суддів України, яка функціонуватиме при Вищій кваліфікаційній комісії суддів. Однак спеціальну підготовку суддів, відповідно до європейських стандартів, не можуть здійснювати заклади освіти, залежні від міністерства освіти, зокрема в питанні акредитації. Цим повинна займатися автономна установа під контролем суддів (п. 66 Висновку №10 (2007) Консультативної ради європейських суддів „Рада судівництва на службі суспільства”). Також не витримано вимоги про те, що той, хто здійснював підготовку, не має брати участі в оцінюванні претендента. Підпорядковані Міністерству освіти і науки спеціалізовані заклади не лише зможуть відсіювати кандидатів. Таким чином, Національна школа суддів України відповідає наведеним критеріям, а спеціалізовані юридичні вищі навчальні заклади четвертого рівня акредитації – ні.

Коло нових повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів викликає сумніви у її спроможності забезпечити ефективне їх здійснення, навіть якщо вона діятиме не на громадських засадах, а на постійній основі. Так, за проектом, Вища кваліфікаційна комісія суддів (з 11 членів, а не 15-ти, як сьогодні) опікуватиметься не лише добором і кар’єрою суддів, а й питаннями дисциплінарної відповідальності. Законопроект В. Ющенка передбачав створення окремої Дисциплінарної комісії суддів і служби судових інспекторів. Судові інспектори мали здійснювати перевірку звернень і висувати та підтримувати звинувачення судді у вчиненні дисциплінарного проступку, а Дисциплінарна комісія суддів після з‘ясування позиції судді чи його представника – вирішити питання щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Однак за новим проектом члени Вищої кваліфікаційної комісії самостійно здійснюватимуть перевірку (у тому числі за допомогою дисциплінарних інспекторів), висуватимуть звинувачення і каратимуть суддів. Таким чином, Вища кваліфікаційна комісія суддів може виявитися перевантаженою справами, а дисциплінарна процедура не буде змагальною. Це дає можливість припустити, що Вищу кваліфікаційну комісію при певних маніпуляціях з підбором її членів можна буде використовувати для добору „потрібних” суддів та розправи над „невигідними” суддями.

Такий інквізиційний, а не змагальний механізм доповнює існуючу модель заполітизованої Вищої ради юстиції, яку було посилено Законом „Про внесення змін до деяких законів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження” від 13 травня 2010 р. Цікаво, що деякі підстави для звільнення судді з посади у зв’язку з порушенням присяги за чинним Законом „Про Вищу раду юстиції” (у редакції від 13 травня 2010 р.) повністю охоплюють, а подекуди є навіть ширшими, ніж підстави для дисциплінарної відповідальності, сформульовані у проекті. Тобто за деякі більш серйозні проступки передбачено догану, а за дрібніші – звільнення. Законопроектом не запропоновано відповідних змін до Закону „Про Вищу раду юстиції”.

Також невиправданим є розширення повноважень Вищої ради юстиції без приведення порядку формування її складу до європейських стандартів. Так, згідно з проектом, Вищу раду юстиції наділяють повноваженням призначати і звільняти голів судів та їхніх заступників. Однак таке повноваження Вищої ради юстиції є сумнівним, оскільки воно не передбачене Конституцією (стаття 131 Конституції вичерпно формулює перелік повноважень Вищої ради юстиції). Відповідно до європейських стандартів не менше половину складу такого органу мають становити судді, обрані суддями (п. 1.3 Європейської хартії про закон для суддів). Так, законопроектом передбачено, що Президент, Верховна Рада, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів і установ, з’їзд адвокатів, всеукраїнська конференція працівників прокуратури призначають певну кількість членів з числа суддів. Проте це все одно не відповідає вимозі про те, що суддів, яких має бути не менше половини у складі Вищої ради юстиції, повинні обирати судді. Зрозуміло, що без внесення змін до Конституції цього досягнути неможливо, але не можна і розширювати повноваження Вищої ради юстиції до внесення таких змін до Основного Закону.

Право призначати та звільняти керівників судів зберігатиме свою привабливість для політичних сил, оскільки, згідно з проектом, повноваження голови суду, хоч і звужено, але не на стільки, щоб не можна було використовувати їх для впливу на суддів. Наприклад, вирішення питань про відпустки, забезпечення суддів житлом тощо не віднесено до повноважень зборів суддів, тому вони й далі залишатимуться у компетенції голів судів. Голови судів вищого рівня матимуть певні процесуальні права, наприклад, змінювати підсудність кримінальних справ.

Положення законопроекту про мову судочинства суперечать статті 10 Конституції про те, що державною мовою є українська мова. Конституційний Суд роз‘яснив, що статус мови як державної означає, що вона є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади. Використання поряд з державною мовою інших мов допускається лише при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування у межах і порядку, що визначаються законами України, але це не стосується судів (Рішення у справі про застосування української мови від 14 грудня 1999 р. №10-рп/99). Тобто органи судової влади зобов’язані послуговуватися лише державною мовою. Усупереч цьому стаття 12 законопроекту уповноважує суд, розташований у місці „компактного проживання громадян іншої національності”, використовувати іншу мову – мову відповідної національної меншини. А за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, суд повинен буде забезпечувати ведення процесу іншою мовою.

Досягненням проекту закону „Про судоустрій і статус суддів” є те, що одночасно запропоновано зміни до усіх процесуальних кодексів. Однак деякі зміни до процесуального законодавства можуть мати негативні наслідки. Так, передбачено, що Верховний Суд зможе переглядати рішення судів касаційної інстанції з двох підстав: 1) неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення протилежних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Однак, по-перше, це не дасть можливість усувати розбіжності у застосуванні вищими судами норм процесуального права, зокрема щодо юрисдикції. А по-друге, передбачено, що допуск справ до перегляду Верховним Судом будуть здійснювати самі вищі суди. Сумнівно, що вищі суди захочуть передавати справи, вирішені їхніми колегами, для перегляду навіть за наявності підстав для цього. Вочевидь, тут спрацьовуватиме принцип взаємності і корпоративної солідарності.

Таким чином, окремі новели проекту закону „Про судоустрій і статус суддів” можуть не лише зберегти, а й посилити вплив окремих політичних сил на судову систему.

Однак, справжньою метою судової реформи має стати забезпечення права людини на справедливий суд. При проведенні цієї реформи необхідно вирішити такі основні завдання: створити ефективні механізми, які б забезпечували незалежність, професіоналізм та відповідальність суддів; розширити повноваження суддівського самоврядування з одночасним зменшенням ролі голів судів у судовому адмініструванні; зробити систему судів загальної юрисдикції більш збалансованою і зрозумілою відповідно до спеціалізації та стадій судового процесу; забезпечити ефективне і справедливе судочинство.

У разі прийняття проекту закону „Про судоустрій і статус суддів” у першому читанні пропонуємо при його доопрацюванні:

1) передбачити прозорий конкурс для зайняття посади в судах вищого рівня і чіткі критерії для відбору кандидатів;

2) вилучити заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки, з системи спеціальної підготовки суддів;

3) створити окрему Дисциплінарну комісію суддів для розгляду дисциплінарних справ суддів місцевих та апеляційних судів зі службою судових інспекторів, забезпечити змагальну дисциплінарну процедуру;

4) до приведення складу Вищої ради юстиції у відповідність до європейських стандартів призначення суддів на посади голів судів, заступників голів судів віднести до повноважень суддівського самоврядування, а компетенцію голів судів звести виключно до представницьких повноважень і повноважень щодо контролю за апаратом суду;

5) привести положення щодо мови судочинства у відповідність до вимог Конституції;

6) не позбавляти Верховний Суд повноважень щодо реагування на розбіжності у застосуванні вищими судами норм процесуального права і здійснення допуску заяв про перегляд справ за чітко визначеними критеріями.

Що таке Порядок денний асоціації Україна-ЄС

Що таке Порядок денний асоціації Україна-ЄС

[1] Статтю підготовлено в рамках проекту "Виконання Порядку денного Асоціації (ПДА) між Україною і ЄС: експертний погляд", який виконує Консорціум аналітичних центрів у складі УНЦПД, Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) та Центру політико-правових реформ (ЦППР) за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження". Медійну підтримку проекту надає МГО "Інтерньюз-Україна". Проект здійснюється у співпраці з Громадською експертною радою при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС.

-----------------------------------------------

Порядок денний асоціації (ПДА) є практичним інструментом співробітництва між Україною та ЄС, що був ухвалений сторонами 24 листопада 2009 року.


До початку переговорів щодо укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у 2007 р. основу двосторонніх відносин складала Угода про партнерство та співробітництво. Практичним інструментом імплементації останньої (з урахуванням загальних принципів Європейської політики сусідства) став План дій Україна-ЄС на 2005-2008р р., термін чинності якого був продовжений ще на один рік і завершився у 2009 р.


Майбутня Угода про асоціацію має визначити формат двосторонніх відносин у середньостроковій перспективі. Головна ідея розробки ПДА полягала у заміні Плану дій Україна-ЄС новим практичним інструментом взаємодії, спрямованим на закріплення нової якості співпраці, ще до набуття чинності Угодою про асоціацію.


Порядок денний асоціації визначає ключові пріоритети реформ, яким Україна має приділити увагу задля того, щоб повною мірою скористатися можливостями поглибленої співпраці передбаченої Угодою про асоціацію між Україною та ЄС. Загальна мета Порядку денного асоціації відповідає духу Угоди та полягає у поступовому досягненні політичної асоціації та більшої економічної інтеграції з ЄС.


Водночас практична мета ПДА полягає у чіткому визначенні на галузевій основі пріоритетів, які вимагають негайних дій ще до офіційного підписання Угоди про асоціацію. Саме задля реалізації практичної мети ПДА перелік наведених у документі пріоритетів, у разі необхідності, може бути змінений та доповнений за згодою між Україною та ЄС.


При цьому із загального переліку пріоритетів ПДА щорічно будуть виокремлюватись ті, що мають особливе значення саме протягом визначеного року. Зокрема, перелік пріоритетів Порядку денного асоціації на 2010 рікбув ухвалений Спільним комітетом на рівні старших посадових осіб 26 січня. До цього переліку увійшли 78 пунктів, що належать до визначених у ПДА пріоритетних галузей.


Серед інструментів, які Європейський Союз залучатиме задля допомоги Україні в імплементації цілей та пріоритетів, указаних у ПДА, зокрема, вказуються такі: обмін технічними експертними оцінками і рекомендаціями, найкращими практиками та ноу-хау; обмін інформацією; підтримка у розбудові та посиленні інституційної спроможності; також передбачається можливість залучення консультативної допомоги в процесі наближення законодавства до законодавства ЄС і започаткування секторальних діалогів в окремих секторах.


Крім того, для імплементації Порядку денного асоціації також можуть бути залучені інструменти Східного Партнерства. У разі необхідності, Європейська Комісія також заохочуватиме міжнародних, урядових, ділових та громадських партнерів до реалізації цілей та пріоритетів ПДА, а також сприятиме їм у реалізації цих завдань.


Порівняльний аналіз Порядку денного асоціації та попереднього Плану дій дозволяє виявити наступні схожі та відмінні елементи цих документів.


Обидва документи є практичними інструментами співпраці, спрямованими на імплементацію основних положень базових договорів (у випадку Плану дій - попередньої Угоди про партнерство та співробітництво, у випадку ПДА - майбутньої Угоди про асоціацію) відносин між Україною та Євросоюзом.


З цієї точки зору План дій мав скоріше «ретроспективну» дію - розроблявся через сім років після набуття чинності УПС для прискорення реалізації її окремих положень, що не були виконані у попередній період. У свою чергу, Порядок денний асоціації має «перспективний» характер, спрямований на випередження ходу подій, оскільки має на меті започаткувати виконання окремих положень Угоди про асоціацію, яка в цілому ще знаходиться на стадії розробки.


З формальної точки зору, План дій Україна - ЄС належав до інструментарію Європейської політики сусідства - рамкового підходу Євросоюзу до розбудови відносин з країнами, що знаходяться по периметру його кордонів як у Європі, так і в Африці. Цей елемент вже сам по собі створював певну упередженість сприйняття цього документу в Україні з огляду на недиференційований характер ЄПС, яка урівнювала інтеграційні перспективи всіх країн - сусідів ЄС.


Порядок денний асоціації формально не прив‘язується до Європейської політики сусідства, а подається як ексклюзивний двосторонній інструмент взаємодії між Україною та ЄС, покликаний посилити саме двосторонню основу співробітництва та виокремити її із загального контексту ЄПС. Фактично ж цей документ є імплементаційним інструментом майбутньої Угоди про асоціацію, яка сама є елементом Європейської політики сусідства, передбаченим для всіх країн-партнерів в рамках цієї політики. Оскільки Україна є «піонером» у освоєнні нових інструментів політик ЄС, цілком ймовірно, що напрацьовані у діалозі з нею «типові» документи будуть використані в якості зразка у відносинах ЄС з іншими країнами-сусідами.


Структура обох документів та їх змістовне наповнення є доволі подібними. Як План дій, так і ПДА містять перелік пріоритетних завдань для виконання українською стороною, що стосуються усіх ключових сфер інституційного розвитку України та її співробітництва з ЄС - політичний діалог, юстиція та внутрішні справи, економічний та соціальний розвиток, торгівля, ринкові та регуляторні реформи, транспорт, енергетика, наука, культура та освіта.


Деякі завдання Плану дій «перекочували» майже без змін у ПДА, інші були актуалізовані з урахуванням акумульованого за останні роки прогресу у співробітництві. Крім того, ПДА містить цілком нові пріоритети, які вже більш чітко підпорядковуються логіці політичної асоціації та економічної інтеграції, ніж партнерського співробітництва.


Так, багато завдань ПДА дійсно відрізняються підкреслено інтеграційною спрямованістю, ніж у Плані дій (заходи щодо глибшої інтеграції транспортних та енергетичних мереж, забезпечення участі України у галузевих програмах та агентствах ЄС, імплементація Україною секторальних розділів acquis та, в цілому, більш високий ступень наближення законодавства України у різних сферах до європейських стандартів).


Разом з цим, ПДА не вдалося повністю уникнути деяких недоліків свого попередника. Серед функціональних вад нового інструменту - незбалансованість у формулюваннях пріоритетів: деякі розділи містять цілком конкретизовані завдання, спрямовані на досягнення реального прогресу в реформуванні окремих галузей. У той же час, інші мають досить абстрактний характер, що створює ризики їх неоднозначної інтерпретації, а ефект від їх виконання для досягнення даного пріоритету видається сумнівним. Крім того, це суттєво ускладнює проведення об‘єктивної оцінки ступеню їх виконання таких завдань.


На відміну від Плану дій, у ПДА більш чітко простежується намагання посилити саме двосторонній характерзобов‘язань через наголошення на спільній власності та відповідальності за виконання його положень. Формулювання та зміст багатьох положень документу обумовлюють його дещо меншу схожість на перелік односторонніх зобов‘язань України перед ЄС, як це виглядало у випадку з Планом дій.


Певних змін зазнав й механізм оцінювання виконання пріоритетів нового інструменту. Так, у ПДА простежується більш виражений акцент на спільних оцінках прогресу у виконанні, що, разом з цим, не виключає можливості проведення кожною стороною окремих оцінок.


Крім того, для контролю за виконанням ПДА було створено спеціальний орган - Спільний комітет на рівні старших посадових осіб, чого не було у випадку Плану дій, контроль за виконанням якого було покладено на органи, створені в рамках УПС. Спільний комітет регулярно представлятиме свої доповіді Раді з питань співробітництва Україна-ЄС.


Слід також підкреслити, що незважаючи на те, що ПДА визначає обмежену кількість пріоритетів, він не обмежує формат існуючого співробітництва, що відбувається в рамках інших діючих угод. Визначені у ПДА пріоритети стануть доповненням до положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, як тільки вона набере чинності.


Водночас після підписання Угоди про асоціацію Україна та ЄС здійснять масштабний перегляд відповідних частин ПДА з метою визначення всеохоплюючого переліку пріоритетів дій.